Мета: ознайомити слухачів з особливостями здійснення психологічного освітнього менеджменту в навчально-виховному процесі дошкільного навчального закладу, а також з системою роботи ДНЗ щодо виявлення та психолого-педагогічного супроводу обдарованих дітей.

1. «Про хід психологічного освітнього менеджменту»

Сутнісні глобалізаційні зміни потребують нових підходів до управління всією освітньою сферою, яка є інтегральною сукупністю освітніх структур, відносин, діяльності та свідомості, що забезпечує відтворення і розвиток інтелектуального потенціалу суспільства.

Менеджмент – прагнення домагатися мети, використовуючи знання, навички, прагнення людей, які працюють разом.

Змістовна сторона поняття «менеджмент» тлумачена як наука та практика управління, як система управління організацією, яка взаємодіє з навколишнім середовищем і як процес розв’язання проблем і прийняття управлінських рішень. Менеджмент у практичній діяльності будь-якої організації виступає як процес, у якому людина або колектив забезпечує досягнення певного результату, виконуючи низку взаємопов’язаних дій функцій управління. Відповідно до концепції Мартиненка М. Н. (1) функція управління представляє собою склад і взаємозв’язок завдань з планування, організації, обліку, контролю, аналізу, регулювання та стимулювання, розв’язання яких забезпечує функціювання конкретного об’єкта управління. Розв’язання функціональних завдань здійснюється за допомогою різних методів та засобів.

Менеджмент освітянської сфери передбачає:

• визначення цілей, завдань освітніх інституцій усіх форм власності;
• конституювання та утворення освітніх інституцій;
• формування та організацію виконання рішень в освітній сфері;
• підтримку життєдіяльності освітніх інституцій;
• контроль за функціонуванням і спрямуванням розвитку освітніх інституцій.

Об’єктом менеджменту освіти є освітня сфера, а її складові – це освітні структури, освітня діяльність та освітня свідомість, які перебувають у тісному взаємозв’язку з економічною сферою суспільства, політичною, соціальною, інформаційно-комунікативною, науковою тощо.

Предметом менеджменту освіти виявляються теоретико-методологічні та практичні фактори побудови, функціонування та управління освітніми інституціями на державному, міждержавному, міжнародному та транснаціональному рівнях.

Технологія управління освітою є послідовним цілеспрямованим процесом, який має циклічний характер і формується через функції: конкретні види управлінської діяльності, які забезпечують формування прийомів, способів управлінського впливу на освітню сферу.

Слід наголосити, що методологія осмислення менеджменту освітньої сфери кардинально не відрізняється від аналогічних підходів, напрацьованих у традиційному менеджменті.

Функції менеджменту освіти сформувалися у процесі створення розгалуженої структурно-функціональної системи освітянської сфери нинішнього суспільства, відображають суть і зміст управлінської діяльності на всіх рівнях управління цією галуззю.

Визначальними ознаками для класифікації функцій менеджменту освіти є, по-перше, вид управлінської діяльності, який дає змогу відрізнити одну роботу від інших; по-друге, спрямованість видів освітньої діяльності на керований об’єкт або фактори зовнішнього середовища.

Відповідно до цього можна виділити загальні та специфічні (особливі) функції менеджменту освіти.

Загальні функції менеджменту освіти – це частина управлінського циклу, якій властивий регулярний вид управлінської діяльності незалежно від місця її прояву, характеру діяльності, масштабів тощо.

Вони поділяють зміст управлінської діяльності на види робіт за ознакою послідовності виконання за часом з метою отримання наперед визначеного результату. До загальних функцій належить планування, організація, мотивування, контролювання і регулювання, які з абстрактного стану трансформуються в конкретний лише через управління певними об’єктами, процесами, елементами освітньої діяльності та реалізовуються за допомогою їх послідовного застосування.

Керівна система у менеджменті освіти забезпечує своє функціонування через поетапні операції:

• планування діяльності суб’єктів і об’єктів освітнього процесу;
• організація діяльності суб’єктів і об’єктів освітнього процесу;
• мотивування поведінки працівників, які здійснюють певні процеси діяльності в освітянській сфері;
• контролювання процесу діяльності суб’єктів і об’єктів освітньої сфери;
• регулювання процесу діяльності суб’єктів і об’єктів освітньої сфери.

Завдяки таким діям вдається вдосконалювати загалом систему менеджменту освіти, підвищувати її ефективність, усувати зайві ланки та бюрократизм.

Специфічні (особливі) функції менеджменту освіти виникають унаслідок горизонтального поділу праці в освітній системі будь-якої держави, визначають його спрямованість на конкретний об’єкт управління.

Специфічні (особливі) функції менеджменту освіти можна класифікувати за:

• ознакою рівнів управління – загальнодержавний; регіональний (управління освітньою сферою території; локальний (рівень місцевого управління та самоврядування));
• ознакою освітніх рівнів – управління дошкільною; професійною; вищою, позашкільною; післядипломною підсистемами освіти;
• ознаками об’єктів управління – управління навчальними закладами різних видів та типів (дитсадками, школами, ліцеями, гімназіями, коледжами, інститутами, університетами, академіями тощо);
• ознакою процесів управління – навчально-методичною роботою; навчально-виховним процесом; роботою з керівниками та науково-педагогічними кадрами; підвищенням кваліфікації і перепідготовки кадрів; науковою діяльністю у вищих навчальних закладах; налагодженням і розширенням міжнародної співпраці в освітній сфері; розвитком соціальної та матеріально-технічної бази освіти тощо.

Менеджмент освіти як наукова теорія ґрунтується на власній методології, яка є сукупністю принципів, прийомів і процедур дослідження освітньої сфери суспільства і технологій її управління.

До методики менеджменту освіти належить система дослідно-аналітичних та управлінських методів осмислення (вивчення і аналіз) та управління функціонуванням освітньою сферою суспільства у тісному зв’язку з іншими галузями (економічною, політичною, соціальною, науковою тощо) його життєдіяльності.

Метод (від грец. methodos – способи дослідження, пізнання) – це система правил і способів дослідження будь-яких об’єктів для пошуку об’єктивної істини.

Методи менеджменту освіти можна поділити на три групи.

Першу становлять загальнологічні методи – загальні методи наукового пізнання, які формуються в межах філософії (теорії пізнання) і використовуються як у теоретичному, так і в емпіричному пізнанні. До них належить абстрагування, аналіз, синтез, індукція, дедукція, аналогія, порівняння, визначення і класифікація, спостереження та експеримент, статистичний аналіз.

Друга група – методи теоретичного дослідження: системний, історичний, порівняльний (компаративний), діалектичний, структурно-функціональний, комунікативно-кібернетичний.

Третя група – емпіричні (біхевіористичні): безпосередній нагляд, контент-аналіз документів та інформаційних потоків, експеримент, анкетне опитування, інтерв’ю тощо.

Отже, якісне функціонування освітніх закладів потребує від керівників змістити акцент на ідеологічну, психологічну основи менеджменту, духовну спрямованість, культурну та природну відповідність, актуальність змісту менеджменту, ділової активності персоналу як суб’єкта ефективності управління, зв’язку теорії менеджменту освітніх установ із практикою, доступності завдань та вимог, систематичності, послідовності та цілісності, інтеграції, індивідуального та диференційованого підходу, партнерського характеру взаємин між суб’єктами управління, рентабельності освітньої діяльності.

Принципи менеджменту в освітніх закладах слід розглядати не відокремлено один від одного, а в системі або комплексі. Зміст цієї системи має забезпечувати якісне управління освітою та положення демократизації; поєднання колегіальності з персональною відповідальністю; науковість; виконання рішень; оперативність, конкретність та діловитість; цілеспрямованість, ініціативність, активність; оптимізацію розвитку менеджменту освіти в Україні.

2. «Робота з обдарованими дітьми»

Обдарованість – це якісно своєрідне поєднання здібностей, яке обумовлює діапазон інтелектуальних можливостей людини, своєрідність її діяльності І розвивається протягом усього її життя.

Обдаровані діти проявляють свої здібності вже в дошкільному віці, про що свідчить швидке опанування малюком мовлення і великий обсяг його словникового запасу. Таким дітям властива невгамовна пізнавальна активність, дослідницький інтерес, постійні вимоги від дорослих відповідей на численні запитання, здатність простежувати причиново-наслідкові зв’язки, відміна пам’ять, самостійність і творчість, підвищена концентрація уваги. Цікаво, що вже у 3 роки вони можуть одночасно стежити за двома або декількома об’єктами, у 3-4 роки читають, рахують, багато чим захоплюються, цікавляться географічними картами тощо. Таку підвищену розумову активність дитини не можна залишати поза увагою дорослих.

Обдаровані діти відрізняються високим рівнем розвитку загальних та спеціальних здібностей, мають визначні досягнення або внутрішні задатки для них у певному виді (кількох видах) діяльності. Вони раніше починають ходити і говорити, вирізняються з-поміж однолітків кращим фізичним розвитком, досить комунікативні, мають різноманітні інтереси, яскраві вподобання, високу пізнавальну активність, зосереджені на пізнанні. Процес навчання відбувається інакше, ніж у звичайних дітей: малюки швидше і легше сприймають нову інформацію, ставлять багато запитань і більше запам’ятовують з того, що вивчили. Багато хто з них самостійно навчається читати, легко засвоює нові відомості, швидко помічає взаємозв’язки між окремими явищами і робить висновки.

H. Лейтес пропонує розрізняти три групи обдарованих дітей.

1. Діти з прискореним розумовим розвитком, ранніми проявами інтелектуальних здібностей, високою пізнавальною активністю. Їх приваблюють інтелектуальні ігри та заняття, вони рано починають читати, рахувати, писати, прагнуть спілкуватися зі старшими дітьми або з дорослими, яким ставлять досить складні запитання. Мала рухова активність часто негативно позначається на їхньому загальному фізичному розвитку, а в розумовому розвитку ці діти випереджають своїх однолітків.

2. Діти з ранньою розумовою спеціалізацією, у яких спостерігаються яскраві прояви здібностей до певної галузі знань або до певної діяльності. Це може бути здібність до музичної, образотворчої діяльності, любов до природи, техніки, підвищений інтерес до розв’язування логічних задач, читання, конструювання тощо. У шкільному віці діти цієї групи демонструють високу обізнаність з окремих предметів або дисциплін. Загалом вони випереджають однолітків лише в тій галузі знань або діяльності, до якої найбільше здібні.

3. Діти з окремими ознаками незвичайних здібностей, потенційними ознаками обдарованості, добре розвиненими пізнавальними психічними процесами – мисленням, пам’яттю, увагою, уявою, мовленням. Вони не випереджають інших у загальному психічному розвитку, але вирізняються певною неординарністю суджень, думок, запитань, оригінальністю виробів і малюнків, більшою самостійністю. Цікавляться багатьма явищами життя, тому часто успіхи у тій чи іншій галузі досить поверхові. Таким дітям усе дається легко, варто тільки зосередитися. Типовою для них є проблема формування працьовитості.

Обдаровані діти здібні до абстрактного мислення, здатні робити свої самостійні судження, надзвичайно кмітливі, а їхні інтереси виходять за межі того, що цікавить їхніх однолітків. Найчастіше вони прагнуть спілкування з батьками або з інтелектуально розвиненими однолітками чи зі старшими за віком дітьми.

У віці від трьох до п’яти років складно діагностувати, чи є дитина вундеркіндом, оскільки можливо припуститись помилок, які можуть завдати шкоди в майбутньому. Проте в межах навіть цього віку в дитини може спостерігатися схильність до певної практичної діяльності, більші досягнення порівняно з іншими у якійсь конкретній роботі, помітні інтелектуальні переваги, прагнення лідерства чи надзвичайно розвинена моторика. Виховання таких дітей потребує спеціального індивідуального підходу, тобто створення для цього належних умов, докладання відповідних зусиль як батьків, так і вихователів.

Якщо в малюка проявляться інтелектуальні чи математичні, моторні або образотворчі здібності, то вихователь має звернути на це увагу батьків, порадити їм, як створити умови для розвитку дитини. Наприклад, підібрати індивідуально посилену програму навчання, відповідну літературу, порадити цілеспрямовано поглиблювати знання дитини, її інтереси. Проте значні успіхи та переваги в інтелектуальному розвитку ще не свідчать про готовність до школи. Приймаючи обдарованих дітей до школи, необхідно враховувати не лише їхні інтелектуальні досягнення, а й рівень соціального та емоційного розвитку. Не можна ігнорувати й фізичне здоров’я малюків, наявність адаптивних механізмів, забувати, що обдарованість – це таке непередбачуване явище, з яким треба бути особливо обережними.

У дошкільному віці обдарована дитина може вражати дорослих високою обізнаністю, кмітливістю, певними успіхами в засвоєнні знань, випереджаючи в цьому своїх однолітків. У процесі шкільного навчання вона може дуже швидко зрівнятися з рештою учнів. Інша дитина, навпаки, у дошкільні і ранні шкільні роки не відрізняється особливими успіхами, інколи навіть відстає від однолітків у навчальних досягненнях, але на якомусь з етапів розвитку починає швидко наздоганяти однокласників, а згодом і перевершує їх.

Обдарованість не тотожна обсягу отриманих знань, – це складніше явище, яке поєднує високу пізнавальну активність, нестандартність мислення, наполегливість, надзвичайну працездатність тощо.

Отже, характерними особливостями обдарованих дітей є висока пізнавальна активність і розвинений інтелект, що виходить за межі вікових особливостей; багата фантазія, творчість, винахідливість, емоційна безпосередність, розвинене почуття гумору, гостра реакція на несправедливість; їм властивий високий енергетичний рівень, чітка моторна координація, фізична стабільність.