Мета: ознайомити батьків з особливостями впливу комп’ютерних ігор на дитину дошкільного віку, на її психофізичне здоров’я та соціальний розвиток; проінформувати батьків щодо вимог опанування дошкільниками комп’ютерних технологій.

Часто в дорослих виникають запитання: А чи безпечний комп’ютер для моєї дитини? Скільки часу вона може проводити за ним? Чи не заважає він її нормальному розвитку?
У  багатьох наукових роботах можна знайти обґрунтування і підтвердження того, як комп’ютер допомагає інтелектуальному розвитку дитини.

На екрані оживають будь-які фантазії дитини, герої книжок і казок. Але оживають також і предмети навколишнього світу, цифри і букви. Потрапляючи у комп’ютерну гру, вони створюють особливий світ, подібний до реального, але такий, що відрізняється від нього. Комп’ютерні навчальні ігри побудовані так, щоб дитина мала можливість уявити собі не окремі поняття чи конкретну ситуацію, а одержати узагальнене уявлення про всі схожі предмети і ситуації. Так, у дітей розвиваються такі важливі операції мислення, як узагальнення і класифікація, які за стандартного навчання починають формуватися з 6–7 років.

Користуючись комп’ютером, дитина дуже рано починає розуміти, що предмети на екрані – це не реальні речі, а лише знаки цих реальних речей. Комп’ютерні ігри дають можливість полегшити процес переходу психічної дії із зовнішнього плану у внутрішній, тож найпростіші дії у внутрішньому плані стають доступні вже для дітей 4–5 років.

Проте диво, здійснюване комп’ютером, на цьому не закінчується. Не лише психологи, але і батьки, і вихователі, які займаються з дітьми на комп’ютері, відмітили, що в процесі цих занять покращується пам’ять і увага дітей.

Комп’ютерні ігри мають велике значення не тільки для розвитку інтелекту дітей, а й для розвитку моторики, точніше – для формування моторної координації спільної діяльності зорового і моторного аналізу. У будь-яких комп’ютерних іграх, від найпростіших до складних, дітям необхідно учитися натискувати пальцями на відповідні клавіші, що розвиває мускулатуру рук і моторику дітей. Дії рук необхідно узгоджувати з дією на екрані.

Але не можна забувати про золоту середину, про норму. Треба пам’ятати, що комп’ютер не чарівна паличка, яка за одну годину гри зробить дитину розумною і розвиненою. Як і будь-які заняття, комп’ютерні ігри вимагають часу, правильного застосовування, терпіння і турботи з боку дорослих. Проте існують відповідні обмеження.

Так, дітям 3–4 років не рекомендовано сидіти перед екраном більше ніж 10 хвилин, 6–7 років – 15 хвилин. 

Надмірне спілкування з комп’ютером може не тільки призвести до погіршення зору дітей, порушення здоров’я через скуту позу, але й негативно відбитися на психічному здоров’ї. Адже комп’ютерні ігри тільки створюють ілюзію спілкування і не сприяють формуванню навичок справжнього спілкування. Особливо це небезпечно для сором’язливих дітей. Комп’ютер дає такій дитині можливість перенестися в інший світ, який можна побачити, з яким можна погратися, і дитина дедалі більше віддаляється від реальності, де їй загрожують негативні оцінки і необхідність щось змінювати в собі. Така втеча в ілюзорний світ може сформувати в дитини психологічну залежність від комп’ютера.

Комп’ютерний світ подібний до світу, у якому ми живемо. Він може бути різноманітним: і добрим, і жорстоким. Дитині зростати в цьому світі з комп’ютерним бумом. Обмежити дитину в роботі з комп’ютером означає викликати в неї неадекватну реакцію.

Якщо батько замість спілкуватися з дружиною сидить перед дисплеєм комп’ютера, якщо матері легше поринути у переживання «мильної опери», ніж поговорити з донькою або сином, то не слід очікувати від дитини іншої реакції на комп’ютер або телевізор. Біда не в тому, що в нашому житті є електронні засоби інформації та комунікації. Біда в тому, що самим дорослим зручно замінити ними спілкування з дитиною.

Комп’ютерні технології – справжня знахідка для маніпулювання з інформаційним простором. Коли ми навчимо своїх дітей свідомо і творчо підходити до інформаційного простору, змінювати форму подання знань та даних таким чином, щоб це було корисно нашим дітям і не загрожувало їхньому здоров’ю та розвитку, ми полегшимо формування в дітей ефективних стратегій мислення, сприятимемо підвищенню їхньої самооцінки, упевненості у своїх силах.